Я речь свою начну с вопроса:
Где христиане? И зачем,
Сегодня мир сидит занозой,
В сердцах святых и сто проблем.
Куда девались люди веры,
И как могли оставить пост,
Они сильны были и смелы,
Сейчас бегут, поджав свой хвост.
Они ушли...
А может дремлют,
Зову любви,
Уже не внемлют.
И старый крест
Стоит разбитый,
Святых нет мест,
Они забыты.
Где свет любви, разящий взоры,
Где искренность и чистота,
Где веры крик, сдвигавший горы,
Мы жить способны для Христа?
О,это крик и вопль неба,
Не можем мы его не слышать,
Встать сзади и сказать:"Я не был",
Ты должен, если только дышешь.
Сегодня мир нам предлагает,
Пойти на жуткий компромисс,
Даёт нам всё, но мы то знаем,
Что это ход обратно, вниз.
Мы не имеем больше права,
Сидеть в углу, смотреть в окно,
И Божий свет, и Божью славу,
Сменить журналом и кино.
Мы те, которых Он однажды,
Призвал к Себе, мы видим свет,
И совесть слышит нынче каждый,
И выбор есть: идти иль нет.
Мы можем сново выбрать угол,
Молчать иль быть в плену страстей,
На боль и дерзость лаять грубо,
И жить как можно веселей.
А можем каждый день у Слова,
Мученьям разум подвергать,
Чтоб думать чище, жить по-новой,
И сердце в Боге укреплять.
Никто не гонит из-под палки,
Лишь два пути и выбор ваш,
Но святость, лучше аморалки,
Христианином быть не блаж.
Комментарий автора: Очень бескомпромиссное стихотворение, и тем не менее оно правдивое. Советую читающим, не принимать, как вызов, а вникнуть в суть вопроса, призыв идёт от Бога, а я лишь записываю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Крик души : Де шукати? - Pavlo L. просто старі нотатки щоденника.
в той час Бог дав мені чітко знати, що suicide solution - це насправді не solution. все наповнює Господь.
