Маленький заспанный ослик
Плетется по горной тропинке
К его ссутулившейся спинке
Привязана ноша, но после
Мытарств и ночных переходов
Дождей, камнепадов, обвалов
Бескормицы, бешенных скачек,
Наш ослик ничего уж не хочет.
Страну, что покинул, не помнит.
Куда приведут, он не знает.
И стонет в себе он и молит,
А хлыст, знай его, погоняет...
Терпенье, смиренье и скромность -
И может быть будет награда?
Холодной воде, мешку сена
Душа наконец будет рада...
Но на половине пути
Вдруг он перестал идти.
Что с ним такое случилось?
В его голове помутилось:
Все хватит, устал, нету сил!!!
Во всю он заголосил.
Но слышно одно: И-А-А!
Смешно и грешно, н-да...
И хлыст засвистел веселей -
Ударов ослу не жалей!
Упрямство замена гордыне,
Но редко бывает твердыней.
И вздрогнув, замолк наш осел,
Опять куда надо побрел.
Плетется по горной тропинке.
К его ссутулившейся спинке
Навеки привязана ноша...
Еракли Носков,
Россия
"чувствуешь,
что люди плохо слышат тебя,
что нужно бы говорить громче, кричать.
А кричать — противно.
И говоришь все тише и тише,
скоро можно будет и совсем замолкнуть".
А.П. Чехов
"Вы думаете все так просто?
Да, все просто, но совсем не так"...
Альберт Энштейн
Прочитано 3568 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
хорошее стихотворение, только трудно представить ослика да ещё и гружённого на бешенных скачках... ослы не из той породы...
Женя блох
2009-09-30 05:13:08
А мне очень жаль твоего ослика.Но упрямство осла это ни с места.А иногда и человеки имеют похожие качества.Ну батенька это басня?
Носков
2009-09-30 08:16:37
Фаршу: рад, что понравилось. Ну, а о скорости - это внутреннее ощущение ослика, а для него быстрая трусца под хлыстом ох какая бешана скачка, вай!
Евгении: наверно басня, только без морали...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
